Людська культура лише одна

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Усі культури більш-менш однакові

11 травня 2008 р.

Оригінал англійською 

Культуру часто згадують у множині («культури»), бо вважають, ніби в світі багато різних культур. На певному рівні це так: культура США відрізняється від культури Китаю, обидві вони — від культури Єгипту тощо. Проте різниця між культурами поверхова; глибше, на засадничому рівні, всі людські культури істотно не відрізняються одна від одної.

Так, культура й соціалізації певною мірою впливають на поведінку людини. Та соціологи-традиціоналісти й їм подібні через вплив стандартної суспільно-наукової моделі (термін, упроваджений співзасновниками еволюційної психології Ледою Космідес і Джоном Тубі) грубо помиляються, вважаючи, начебто людська поведінка необмежено пластична й може, відповідно, без обмежень формуватися на будь-який кшталт культурною практикою й соціалізацією. Наявні докази свідчать, що ця думка хибна. Так, людська поведінка пластична, але вона не піддається необмеженому формуванню культурою, оскільки сама культура не є необмежено мінлива. Психологи-еволюціоністи показали, що насправді, попри всі поверхові й незначні розбіжності, всі людські культури — то, по суті, одна культура.

Згідно з відомим образним висловом фахівця з антропології культур Марвін Гаріса, на цьому поверховому рівні ми можемо завважити, що в одній спільноті їдять яловичину, а свиней мають за релігійну святиню, в іншій же свинину їдять, натомість за релігійну святиню мають корів. На цьому конкретному рівні й спостерігається розмаїття культур. Проте і свинина, і яловичина — білкова їжа тваринного походження (зарівно як м’ясо собак, китів і мавп), а свині й корови — живі істоти (зарівно як Будда, Мохамед та Ісус). У будь-якій спільноті люди споживають білки тваринного походження та поклоняються живим істотам (як я пояснював у попередньому дописі). На цьому рівні абстракції всі, без винятків, людські культури однакові. Змінність людської культури обмежена в тому сенсі, що культур, які виключали б споживання тваринних білків чи поклоніння живим істотам, не буває.

Інший приклад: як відомо кожному, хто пробував вчити іноземну мову, в різних спільнотах розмовляють на позір цілком різними мовами. Англійська цілком відмінна від китайської, й жодна з них ні в чому не нагадує арабську. Проте, попри поверхові розбіжності, всі природні людські мови мають спільні риси, які Ноем Хомський назвав «глибинними структурами» граматики. У цьому сенсі англійська й китайська мови істотно не відрізняються — як не відрізняється свинина від яловичини.

Будь-яка дитина без затримки розумового розвитку може навчитися говорити будь-якою природною людською мовою. Незалежно від того, якою мовою говорили біологічні батьки, всі нормально розвинені діти можуть мати за рідну англійську, китайську, арабську чи будь-яку іншу природну мову. Якщо ж група дітей росте без дорослих, які вчать їх мови, ці діти винаходять власну природну мову включно з граматикою. Це, звісно, не означає, що людська здатність навчатися мови нескінченно пластична. Людські діти не матимуть за рідну жодну штучну мову, яко-от ФОРТРАН чи мову символічної логіки, незважаючи на те, що ці мови значно логічніші й простіші для засвоєння від будь-якої природної мови (бо там немає винятків із правил на кшталт неправильних дієслів). Так, дитина без вад розвитку може навчитися розмовляти будь-якою мовою, за умови, що мова ця — продукт людської еволюції, а не новітній винахід кібернетиків чи логіків.

П'єр ван ден Берг, один із засновників соціобілогії, з Університету штату Вашингтон, сформулював це в найкращий спосіб: 

«Звісно, ми унікальні, але унікальність притаманна не лише нам. Кожен біологічний вид унікальний, і розвинув цю унікальність, пристосовуючись до середовища. Культура — унікальний людський спосіб пристосовування, але й культура розвивалася на біологічній основі».

 

Отож, попри поверхові розбіжності, культура лише одна, бо культура, як і тіло людини, — продукт пристосування в процесі еволюції. Людська культура — такий самий продукт наших генів, як руки чи підшлункова залоза.

Суто біологічно люди вельми слабкі й ламкі: наші ікла закороткі, щоб загризти хижака чи зловити здобич, а хутро взагалі ніяке й від морозу не допоможе. Культура — то захисний механізм, яким еволюція обладнала нас для самозахисту, щоб ми могли передавати нащадкам знання про те, як змайструвати зброю (щоб захиститися від хижаків та вполювати здобич) чи одяг і житло (щоб урятуватися від морозу). Нам не потрібні ні гострі ікла, ні густе хутро, бо ми маємо культуру. Й достеменно так само — тобто за винятком неважливих індивідуальних особливостей — усі тигри мають більш-менш однакові ікла, а всі білі ведмеді — більш-менш однакове хутро, всі людські спільноти мають більш-менш однакову культуру.  Ікла — питома ознака всіх тигрів; хутро — питома ознака всіх білих ведмедів. Так само культура — питома ознака всіх людських спільнот. Сказати б, культура — то культурна стала.