Сатосі Канадзава
Науковець-фундаменталіст
Хто сказав, що немовлятко
— викапаний татко? Рідна матінка.
26 червня 2008 р.
В останньому дописі я
припустив, що немовлята, можливо, народжуються схожими більше на батька, ніж на
матір, хоча експериментальні докази цього поки що непереконливі. Проте є пов’язані з цим
питанням дані, куди менш суперечливі й добре відтворювані. Вони стосуються
питання, на кого кажуть, ніби новонароджені схожі.
Природа чи то допомагає,
чи то не допомагає батькові визначити, чи немовля справді його, роблячи
новонародженого схожим на батька. А от друзі й родина, особливо матері та їхні
родичі, таки це роблять. У трьох незалежних дослідженнях, проведених у трьох
країнах Північної Америки (Канаді, Мексиці й США) в три різні десятиріччя,
доведено, що матері та родичі матерів зі значно більшою ймовірністю твердять,
ніби немовля схоже на батька, ніж ніби воно схоже на матір. Матері та їхні родичі без жодних роздумів вигукують щось
на кшталт «Ой, у малюка таткові оченята» чи «Таткова донечка». Причому навіть тоді, коли насправді новонароджена дитина аж ніяк не подібна зовні до батька. Таке підтвердження схожості посилює певність чоловіка в
батьківстві незалежно від того, чи справді дитина нагадує його зовні.
Крім цього, в більшості
країн дитина дістає батькове, а не материне прізвище, що, знов-таки, натякає
батькові, що вона таки від нього (росіяни пішли навіть далі й вигадали так зване «по
батькові», яке дають дитині на додачу до
батькового прізвища). Так роблять навіть там,
де жінка зазвичай зберігає прізвище в шлюбі, а не переходить на прізвище
чоловіка. Там також дітям дають прізвище батька, а не матері. На Заході чимало
жінок-професіоналів зберігають по шлюбі дівоче прізвище. Проте й вони в більшості
випадків дають дітям не своє прізвище, а батькове. Даючи дитині батькове прізвище, жінка, власне (хоч і
несвідомо), хоче сказати: «Коханий, ця дитина від тебе» — навіть (особливо!),
коли насправді це не так. Мати має
переконати чоловіка в батьківстві; щодо материнства вона жодних сумнівів не
має, її переконувати не потрібно. Недарма кажуть: «матусі кревне, татусю непевне». Бо десь у
10–30 % випадках воно таки не його.
