Чому в немовляти таткові очі, а не мамині? Частина 1

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

На кого схожі новонароджені:  на матір чи на батька

23 червня 2008 р.

Оригінал англійською

На кого схожі новонароджені

Уявіть, що ви — геном і збираєтесь писати настанови з виготовлення новісінького дитинчати. Половину генів ви маєте від його матері, другу — від батька. Обоє батьків пов’язані з вами рівною мірою. Отже: пропонується на вибір зробити малюка схожим на матір або на батька. Що б зробили ви? Щоб новонароджений був схожий на матір? На батька? Чи на обох одразу?

Як я пояснював в одному з дописів та, докладніше, в розділі 2 книги «Чому красуні мають більше дочок» (Чому чоловіки й жінки так відрізняються), через статеву асиметрію в репродуктивній біології ймовірність виховувати чужу дитину, не знаючи про це, існує виключно в чоловіків. Обдурений чоловік може несвідомо вкладати обмежені ресурси в генетично чужих дітей. з жінкою такого трапитися не може. Батьківство певне не буває, материнство певне завжди. Це знайшло відображення в прислів’ї «матусі кревне, татусю непевне».

Обдурені чоловіки не переказують гени до наступних поколінь, тобто не мають репродуктивного успіху. Через це в ході еволюції в чоловіків розвинулися висока чутливість до ознак обману й здатність захищатися від цього. Тож чоловік вкладатиметься в потомство статевої партнерки, лише маючи належну певність, що генетично це потомство і його. Доки не винайшли аналіз ДНК на батьківство (звісно, в давні часи його не було), як чоловіки могли переконатися, що їхні діти насправді їхні й генетично?

За стародавніх часів — лише за фізичною подобизною дитини. Якщо дитя схоже на батька, ймовірність що воно й генетично його, вища; якщо ж дитина зовні ні в чому його не нагадує, чи, ще гірше, схожа на сусіду, сумніви в генетичній спорідненості набувають сили. Такі міркування дозволяють психологам-еволюціоністам передбачити, що за незмінної ймовірності обману немовлята, схожі на батька, мають вищу ймовірність залишитися живими за несхожих на батька (та схожих на матір), позаяк чоловік, який бачить, що дитина на нього схожа, скоріше буде переконаний у власному батьківстві й вкладатиметься в цю дитину, додаючи їй шансів на виживання. Навпаки, чоловік, який бачить, що дитина на нього не схожа (чи схожа на матір), матиме менше певності щодо свого батьківства, й менше вкладатиметься в дитину, позбавляючи її цих шансів. Таким чином, в численних поколіннях у ході еволюції гени зумовлювали те, що немовлята, схожі на батька, виживали з більшою ймовірністю за схожих на матір, тож дедалі більше дітей народжувалися схожими на батька й урешті, більшість новонароджених тепер схожа саме на батька, а не на матір.

Саме про це написали 1995 року в статті в журналі «Природа» (Nature) двоє психологів з Каліфорнійського Університету в м. Сан-Дієґо, Ніколас Кристенфелд та Емілі Гіл. В експерименті Кристенфелд і Гіл демонстрували учасникам світлини дітей у віці 1, 10 і 20 років та трьох дорослих, хтось із яких (чоловік чи жінка) був батьком чи матір’ю дитини. Учасники мали здогадатися, чия з цих дорослих була дитина. Ймовірність відгадати випадково становила 0,33. Якби діти й справді були схожі на батька, учасникам удалося б поставити фото у відповідність з вищою ймовірністю.

Найважливіший результат експерименту Кристенфелда та Гіл у тому, що діти здебільшого не схожі на батьків.  Піддослідним вдавалося поставити фото дитини будь-якого віку у відповідність знімкам матері чи батька не краще, ніж якби вони робили це у випадковий спосіб. Єдиний виняток — вгадування батька однорічного немовляти.  Ймовірність, з якою учасники дослідів знаходили батька (але не матір) дитини, статистично значущо перевищувала випадкову — 0,505 для хлопчиків і 0,480 для дівчаток.  Це означає, що в рік дитина схожа на батька, як і можна сподіватися з наведених вище еволюційно-психологічних міркувань. 

Результати Кристенфелда й Гіл широко висвітлювали в ЗМІ. Проте серед досягнень сучасної еволюційної психології їх мають за найбільш суперечливі, значною мірою через те, що відтворити ці результати ніхто не зміг — попри бездоганно логічне пояснення.  Всі здійснені донині спроби відтворити експеримент показали, що новонароджені об’єктивно більше схожі на матерів, ніж на батьків, а немовлята й діти — однаковою мірою на обох.  Відповідно, й питання, чи новонароджений насправді схожий на батька більш од матері, має вважатися відкритим, доки не проведені нові експерименти.

Гаразд, питання про те, чи немовля об’єктивно більше схоже на батька, ніж на матір, залишається відкрите; проте є пов’язане з ним інше питання щодо подібності дитини, на яке існує задовільна відповідь, чіткіше обґрунтована дослідним шляхом.  Про це — мій наступний допис.