Чому мати краще за батька дбає про дітей. Частина 2.

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Як «біологічний годинник» змушує жінок до відданості дітям

15 червня 2008 р.

Оригінал англійською

З найкращого, що вміють жінки, мають зиск чоловіки.

В останньому дописі я пояснив, чому одна з причин, через які батьки менш віддані дітям, ніж матері, — то непевність батьківства, істотна ймовірність виховувати дитину іншого чоловіка, не знаючи про це. Наступна причина — те, що чоловіки не мають лихопомного «біологічного годинника».

Другий біологічний чинник, через який чоловіки гірше дбають про дітей, — вища межа можливостей (ідеться про можливості залишити потомство). Плід розвивається в тілі жінки дев’ять місяців, а після пологів дитина потребує догляду матері ще кілька років, і впродовж цього строку жінка зазвичай безплідна (має лактаційну аменорею). Крім цього, репродуктивний період жінки значно коротший, ніж чоловіка, через менопаузу. У сполученні ці два чинники й призводять до того, що чоловіки мають значно вищу за жінок межу можливостей.

Чоловік може мати дітей значно більше від жінки. Найбільша кількість дітей, яку колись мав чоловік, — принаймні 1042. Останній з династії Шарифідів правитель Марокко, Мулай Ісмаїл ібн Шариф–Кровожерний (зображений на портреті), утримував, як чимало стародавніх державців, великий гарем і мав принаймні 700 синів і 342 дочки. Скільки точно дітей Мулай Ісмаїл сплодив за життя, історикам невідомо, позаяк через деякий час їх уже ніхто не рахував. Зареєстрована кількість синів перевищує зареєстровану кількість дочок майже вдвічі через те, що останніх припинили лічити задовго до синів.

Натомість, найбільша кількість дітей у жінки — 69. У XVIII сторіччі дружина російського селянина Федора Васильєва впродовж життя була вагітна 27 разів, 16 разів народжувала двійню, сім разів трійню та чотири рази четверню; як не дивно, Васильєва жодного разу не народжувала одну дитину! З її 69 дітей лише двоє не дожили до дорослого віку.

Проте байдуже, скільки достеменно дітей мали Мулай Ісмаїл Кровожерний та Васильєва. Важливо ось що: найбільша кількість дітей, що їх може мати чоловік, на два порядки перевищує найбільшу кількість дітей, що їх може мати жінка (тисячі проти десятків).

Така величезна розбіжність у найбільшій можливій кількості дітей означає, що для матері кожна дитина значно важливіша, ніж для батька, попри однакову важливість репродуктивного успіху для жінок і чоловіків (власне, для будь-яких організмів). Кожна дитина відповідає набагато більшій частці репродуктивних можливостей жінки, ніж чоловіка. Якщо сорокарічна мати п’ятьох дітей їх покине й через це вони помруть, ймовірно, вона закінчить життя як репродуктивна невдаха, тобто не передасть у наступне покоління жодної копії своїх генів. Якщо те саме зробить сорокарічний батько, він може сплодити ще п’ятьох (або десятьох чи двадцятьох) дітей.

Як непевність батьківства, так і вища межа можливостей призводять до того, що чоловіки ставляться до дітей менш відповідально, ніж жінки. Ось чому жінки, на відміну від чоловіків, не ухиляються від утримування дітей; та й кидають дітей чи нехтують ними жінки вкрай рідко. Власне, саме більша відданість матерів дітям дозволяє батькам цих дітей легковажити ними ще більше. Знаючи, що жінка подбає про дітей, чоловік залюбки їх кидає, цілком певний, що мати такого не вчинить — бо інакше ці діти просто не виживуть. Розлучені батьки з дітьми начебто беруть одне одного «на несилу», й зазвичай перша не витримує жінка. Чоловіки, звісно, вкладалися б у дітей та виховували їх самотужки, ніж бачити, як ті помирають, але зазвичай цього не роблять, бо знають, що мати своїх дітей не покине. Глум у тому, що більша відданість жінок дітям дозволяє чоловікам «і рибку з’їсти, й у воду не лізти» — заводити наступну сім’ю, в яку й вкладати ресурси.

Цю серію я хотів би закінчити наступним дописом, де вкотре змалюю «виняток, який підтверджує правило».