Чому мати краще за батька дбає про дітей. Частина 1.

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Матусі кревне, татусю непевне?

12 червня 2008 р.

Оригінал англійською

«Матусі кревне, татусю непевне»

У кульмінаційному епізоді фільму жахів 1999 року «Відьма з Блера: Курсова з засвітів» героїня Гетер Донагью, відчуваючи, що на неї та на її друзів у лісі чекає смерть, спрямовує камеру на себе й каже: «Вибачте, Джошова мамо, Майкова мамо, й ти, матусю!» Вибачення небезпідставне, зважаючи, що бажання відзняти фільм таки призвело до смерті Майка й Джоша (та й самої героїні — перепрошую за розголос тих, хто ще не переглядав цю стрічку). Гаразд, але чому вона пробачається перед матерями, а не перед батьками?

Для психолога-еволюціоніста відповідь очевидна: бо інстинктивно, як і більшість з нас, знає: дитина важливіша для матері, ніж для батька, тож і втрата дитини болісніше позначиться на матері, ніж на батькові. Тому фактові, що мати й справді більш віддана дітям, ніж батько, залюбки знаходиться маса свідчень. Наприклад, коли шлюб розривають, дітей, особливо малих, ймовірніше залишають з матір’ю, ніж із батьком. За даними опитування населення, проведеного Бюро перепису США в березні-квітні 1992 р., у репрезентативній вибірці у 86 % випадків опіку над дітьми після розірвання шлюбу було доручено матері. Далі, чимало батьків, які добровільно або за присудом погодились утримувати дітей, опіки над якими не мають, уникають цього обов’язку й стають неплатниками аліментів. Перше опитування про отримання аліментів, проведене в масштабах США в цілому в 1978 році, показало, що в повному розмірі їх отримували менше половини (49 %) матерів, а понад чверть (28 %) не отримували жодних. Далі ці показники майже на змінювалися. 1991 року в повному обсязі отримували аліменти 52 % матерів, які опікувалися дітьми; 25 % не отримували нічого. Отож запитання залишається в силі:  чому жінки настільки більш віддані дітям, ніж чоловіки? Чому батьки часто-густо ухиляються від утримування дитини, а матері — майже ніколи?

На перший погляд, така відмінність у відданості дітям людей різної статі незрозуміла: адже й мати, й батько рівною мірою генетично пов’язані з дитиною, бо кожне з них переказує дитині половину власних генів. Проте є два біологічні чинники, через сполучення яких чоловіки менше за жінок схильні дбати про дітей.

Перший чинник — це непевність батьківства. Позаяк у всіх ссавців (включно з людиною) самиці виношують потомство всередині тіла, хто саме мати дитини, точно відомо завжди, натомість, хто батько — ніколи. І непевність батьківства — не просто віддалена теоретична можливість. Як я зазначав у попередньому дописі, оцінки ймовірності стану зрадженого чоловіка (де чоловік виховує чужу дитину, не знаючи про це, та вкладає в неї власні ресурси) в сучасних країнах Заходу дають значні величини (від 10 до 30 %). Тож для першого-ліпшого чоловіка в сучасних країнах Заходу, як і, ймовірно, будь-де та за яких завгодно часів, ця можливість цілком реальна. Зрозуміло, чому чоловіки не вмотивовані вкладатися в дітей: бо ті з істотною ймовірністю генетично до них самих не мають ніякого стосунку.

Ця двоїстість — непевність батьківства та певність материнства — знайшла відображення в прислів’ї «матусі кревне, татусю непевне». Перша-ліпша мати-одиначка — не лише людського, а будь-якого біологічного виду ссавців, має цілковиту певність, що новонароджене потомство — її власне; жодна жінка, побачивши немовля, що з’являється з її власного тіла не гмикне в сумніві: «Чи ж воно справді моє…» Натомість кожен батько-одинак такі сумніви має, хоч, може, й не каже про це вголос. Хтось сумнівається менше, хтось більше — та жоден чоловік не має стовідсоткової певності свого батьківства. Найкраще, що він може сказати, — «непевне».

Таким чином, перший чинник, через який батько гірше за матір дбає про дітей, — непевність батьківства. Другому буде присвячений наступний допис.