Чому вродливці погано надаються до подружнього життя. Частина 1

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Стратегія джиґуна

3 квітня 2008 р.

Оригінал англійською 

Можливо, вам доводилося чути або читати про це в ЗМІ («Нью-Йорк дейлі ньюз» або «Сі-бі-ес ньюз»); можливо, ви бачили передачу в програмі «Сьогодні» за участю головного автора, Джеймса Макналті. Річ у тім, що «Журнал сімейної психології» (Journal of Family Psychology) оприлюднив статтю про дослідження, в яких було доведено, що пари, в яких жінка фізично привабливіша за чоловіка, щасливіші від тих, де чоловік фізично привабливіший за жінку. Чому це так? Чим для пари краще, коли жінка привабливіша за чоловіка?

Цілком можливо, що вас не здивували ці результати, бо ви й самі це спостерігали в колі родичів і друзів. Є дві різні причини того, що пари, в яких жінка привабливіша за чоловіка, успішніші й щасливіші від пар, у яких чоловік привабливіший за жінку.

По-перше, як пояснюється в нашій книзі «Чому красуні мають більше дочок» (Як голка з ниткою? Еволюційна психологія шлюбу), вродливці зазвичай погано надаються до подружнього життя. Чоловік може досягти найбільшого репродуктивного успіху завдяки одній з двох стратегій: (1) шукати довгострокову партнерку, залишатися з нею та вкладатися в спільне потомство (стратегія опікуна); або (2) шукати велику кількість короткострокових партнерок і не вкладатися в жодне потомство (стратегія джиґуна).

Всі можуть воліти дотримуватися стратегії джиґуна; проте, чи вдасться це, залежатиме від того, яку стратегію парування вибере жінка. Чоловіки не вирішують, з ким матимуть стосунки; це роблять жінки. А жінки непропорційно часто шукають короткочасних партнерів серед красенів, бо в тих добрі гени. Навіть подружні жінки мають вигоду від короткочасного парування з вродливцями — якщо вдасться обдурити чоловіка, щоб він вкладався в породжене потомство. Тоді жінка, як кажуть, і зиск має, й про честь дбає: її діти мають високоякісні гени красеня-коханця й дістають батьківське піклування статечного чоловіка, який не здогадується, що йому наставили роги  (щоб допомогти жінкам цього досягти, еволюція зробила так, що жінки з більшою ймовірністю вступають в статеві стосунки з коханцями, коли мають овуляцію, тобто коли можуть бути запліднені, й з чоловіками — коли не мають).

Таким чином, вродливці мають непропорційно велику кількість можливостей короткочасного парування, тож можуть дотримуватися стратегії джиґуна. Бридким чоловікам вибору не залишається. Позаяк жінки не вибирають їх як короткочасних партнерів, єдиний варіант бодай якось досягти репродуктивного успіху — знайти довгострокову партнерку й істотно вкладатися в дітей, тобто дотримуватися стратегії опікуна.

У повній відповідності до цієї логіки, дослідження показали, що привабливіші чоловіки мають більшу кількість позаподружніх (відмінних від довгострокових) статевих партнерок. Цікаво, що привабливіші чоловіки мають більше короткострокових партнерок, ніж довгострокових, тоді як привабливіші жінки мають більше довгострокових партнерів, ніж короткострокових. Для нашого розбору важливо, що вродливці менше вкладають в наявні стосунки, ніж бридкі чоловіки.  Вони менш порядні й менш уважні до партнерок. Проведене Макналті нове дослідження молодих пар це підтвердило. Дані показали: що привабливіші чоловіки фізично, то менше вони дбають про дружин у взаємодії з ними.

Я не був певен, чи варто застосовувати прикметники «добрий» чи «поганий» (як у назві цього допису «Чому з вродливців погані подружжя»), бо вони мають оцінювальний характер, а науковцям таке не притаманне. Проте емпіричні дані й справді беззаперечно доводять, що красені мають більше позашлюбних стосунків і не такі віддані в подружжі, а більшість дружин, запевне визнає таке небажаним. У цьому сенсі вродливці — кращі коханці, ніж чоловіки.

У наступному дописі я маю намір викласти другу причину, через яку пари, в яких жінка фізично привабливіша за чоловіка, щасливіші від тих, де чоловік фізично привабливіший за жінку. Якщо ви спостерігали за родичами й друзями, ви, ймовірно, про неї вже здогадалися.

Усі чоловіки — як не Бівис, то Батгед

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

 

Усі чоловіки — як не Бівис, то Батгед

30 березня 2008 р.

Оригінал англійською

У попередньому дописі я на прикладі Бівиса й Батгеда показав, як чоловіки завжди доходять перебільшених висновків про сексуальну зацікавленість до них жінок. Ну гаразд, — мабуть, подумав хтось, — Бівис і Батгед — то просто двійко мультяшних клоунів, а справжні хлопці й чоловіки так не поводяться. Ба ні, я маю доказ — справу аж із самого Федерального суду.

У січні 1998 р. мережа супермаркетів «Сейфвей» у США (не пов’язана з британською мережею під тією ж назвою й зі схожим логотипом, яку нещодавно поглинув конкурент, мережа «Морисонз») почала впроваджувати щось, для чого там вигадали назву «політика поліпшеного обслуговування покупців». Вимагалося, щоб усі працівники «Сейфвея» дивилися покупцям у вічі й посміхалися. Якщо покупець розплачувався чеком чи кредиткою, касири мали швиденько прочитати прізвище й подякувати відповідно: «Дякую, пане такий-то, що завітали до «Сейфвею», з посмішкою дивлячись в очі.

Трошки про особисте: влітку 1998 року я саме жив у Пало-Альто, що в штаті Каліфорнії, бо навчався на літніх курсах у Центрі сучасних досліджень у галузі науки про поведінку при Стенфордському університеті, й учащав за продуктами саме до місцевого «Сейфвею». Мене дуже розважало, коли щоразу, як я розраховувався, касирка з півхвилини втуплювалася в мою картку, після чого мурмотіла: «Дякую, пане… е-е… пане Ка… Кана… е-е.. пане Канадзанія, що завітали до «Сейфвею». Я, звісно, й гадки не мав, що такого вимагала свіжовпроваджена політика фірми.

Підозрюю, що винахідником «політики поліпшеного обслуговування покупців» був якийсь фахівець із управлінського консультування з дипломом магістра ділового адміністрування однієї з найкращих вищих шкіл бізнесу. У мікроекономічній моделі окремої та унітарної дієвої особи, що переважає в школах бізнесу, не робиться різниці між чоловіками й жінками. В точній відповідності до цієї моделі, й політика «Сейфвею» не робила різниці між статями. Політика не передбачала, що існують жінки й чоловіки, — лише співробітники й покупці. Вимагалося, щоб як співробітники, так і співробітниці вітали як покупців, так і покупниць в однаковий «дружній» спосіб.

Невдовзі виявилося, що політика діяла дуже добре в трьох чвертях випадків: між співробітником і покупцем, співробітником і покупницею, нарешті, співробітницею та й покупницею. Між співробітницею й покупцем ставалося, не так, як гадалося. Коли співробітниця задивлялася йому в очі, посміхалася й дякувала, звертаючись на ім’я, покупець «природно» припускав, що їх сподобався, й починав залицятися й уганятися за нею на роботі й по роботі. Тобто численні покупці оберталися на Бівиса чи Батгеда. Закінчилося це тим, що п’ять співробітниць подали на «Сейфвей» у Федеральний суд за звинуваченням у статевій дискримінації і з вимогою припинити цю політику; що мережа супермаркетів і зробила після позасудового врегулювання справи.

Цей провал був для «Сейфвею» ганебним і збитковим. Його можна було б уникнути, якби консультант, що вигадав «політику поліпшеного обслуговування покупців» бодай щось знав про еволюційну психологію взагалі й теорію нейтралізації помилок Гезлтон і Нетла, зокрема (заради справедливості завважу, що 1998 року цю теорію ще не створили). Будь-який психолог-еволюціоніст передбачив би крах нової політики обслуговування покупців у «Сейфвеї», бо всі чоловіки в істоті своїй — то Бівис і Батгед. Настільки сліпі бувають лише економісти.

Передбачаючи запитання читачів, я відповім: ні, я не вганявся за касиркою з «Сейфвею» в Пало-Альто. Чи ж я міг уявити, ніби вона в мене закохалася, як вона навіть прізвище моє запам’ятати була не здатна!

Чому ми віримо в бога? Частина 2

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

 

Чому ми віримо в бога? Частина 2

Ми релігійні, бо параноїки

28 березня 2008 р.

Оригінал англійською̕

Релігія — стала величина культури. У всіх знаних суспільствах люди практикували релігію того чи іншого типу. Виникає спокуса визнати, ніби релігійність — складник людської природи, сформованої в ході еволюції, ніби еволюція зробила людей релігійними. Власне, відповідь — і так, і ні.

У попередньому дописі я виклав, як за допомогою теоріі нейтралізації помилок Гезлтон і Нетла пояснити міжстатеве читання думок та чому чоловіки завжди доходять перебільшених висновків щодо сексуальної зацікавленості в них жінок. Одна з найкращих рис теорії нейтралізації помилок — що за її допомогою можна пояснити широке коло явищ. Бо ця теорія має істинно загальний характер.

Уявіть, що ви власний предок, живете в африканській саванні 100 000 років тому, й наштовхуєтесь на щось неоднозначне. Наприклад, серед ночі чуєте поруч шерхіт. Або йдете лісом, а з дерева просто на голову падає великий плід. Що коїться?

За неоднозначних обставин, на кшталт описаних, ви можете приписати явище або безособовим, неодушевленим і невмисним силам (наприклад, дме вітер, і тому шарудять кущі; або плід дозрів, під дією сили тяжіння впав і випадково влучив вам у голову), або особовим, одушевленим і зумисним силам (наприклад, у темряві причаївся хижак і готується напасти, або ворог сховався в гілках й кидає вам у голову плоди). Питання: який варіант правильний?

		Поведінка природи
		Особова, одушевлена, зумисна	Безособова, неодушевлена, невмисна
Висновок щодо поведінки прироби	Особова, одушевлена, зумисна	Правильний висновок	Фальшивий позитивний (помилка типу 1) Наслідок: параноя
	Безособова, неодушевлена, невмисна	Фальшивий негативний (помилка типу 1) Наслідок: смерть	Правильний висновок

Знов-таки, теорія нейтралізації помилок каже, що висновок може бути помилковий, або фальшивий позитивний, тобто помилка типу 1, або фальшивий негативний, типу 2, і що наслідки й можливі збитки різнитимуться дуже істотно. Збитки від фальшивої позитивної помилки — ви стаєте параноїком. Ви завжди роздивляєтесь навсібіч і обертаєтесь, щоб не проґавити хижаків і ворогів, яких не існує. Збитки від фальшивої негативної дії — ви загинули від хижака чи ворога, які з’явилися несподівано. Звісно, краще бути параноїком, ніж трупом, тож еволюція сформувала розум, який робить перебільшені висновки щодо особовості, одушевленості й зумисності якихось сил, навіть коли їх не існує.

Різні науковці надали цій тенденції людини бути більш схильною до фальшивих позитивних, ніж до фальшивих негативних (і страждати внаслідок цього на параною) назви «анімістичне збочення» та «механізм виявлення діяча». Вони вважають, що еволюційні корені релігійних вірувань у надприродні сили, можливо, походять від питомого розумового відхилення, за якого перевага надається фальшивим позитивним помилкам над фальшивими негативними, тобто робляться перебільшені висновки щодо особовості, одушевленості й зумисності, яким зумовлені цілковито природні явища.

Ви бачите кущ, який палає. Можливо, це зумовлено безособовою, неодушевленою й невмисною силою (у кущ влучила блискавка, й він загорівся); а можливо — особовою, одушевленою й зумисною силою (бог намагається поспілкуватися з вами). Анімістичне збочення чи механізм виявлення діяча штовхають вас вибирати радше друге пояснення, ніж перше. Вони налаштовують вас так, щоб ви вбачали божу руку за природним фізичним явищем, точні причини якого вам не відомі.

З такої точки зору релігійність (здатність людини вірити в надприродні істоти) не тенденція, яка виникла в процесі еволюції сама собою; врешті, сама релігія не сприяє пристосуванню. Натомість, це побічний ефект анімістичного збочення чи механізму виявляння діяча, схильності до параної, яка сприяє пристосуванню, бо може врятувати життя. Еволюція не зробила людей релігійними; вона їх зробила параноїками. Й люди релігійні, бо параноїки.

Хтось із читачів розпізнає тут варіант «парі Паскаля». Філософ XVII сторіччя Блез Паскаль (1623-1662) виснував, що навіть коли неможливо дізнатися точно, чи бог існує, розумно в нього вірити. Якщо хтось не вірить у бога, а той існує (фальшива негативна помилка), доведеться цілу вічність провести в пеклі й проклятті, якщо ж хтось вірить у бога, а той не існує (фальшива позитивна помилка), доведеться витратити зовсім небагато часу й сил на релігійні обряди. Збитки від фальшивої негативної помилки значно більші за збитки від фальшивої позитивної. Отож розумно вірити в бога.

От тільки Паскаль не пояснює, чому чоловіки завжди залицяються до жінок, а Гезлтон і Нетл — так. Цікаво зазначити, що, можливо, ми віримо в бога й надприродні сили з тих самих причин, які спонукають чоловіків доходити перебільшених висновків щодо сексуальної зацікавленості жінок і весь час робити їм непрохані аванси. Як релігійні вірування, так і сексуальні непорозуміння при обміні інформацією можуть випливати з особливостей людського мозку, розрахованого на ефективну нейтралізацію помилок і зведення до мінімуму збитків від помилок (а не їхньої кількості). Можливо, ми віримо в бога з тих самих причин, із яких жінкам доводиться роздавати ляпаси Бівісу й Батгеду, щоб бодай якось тримати їх у межах пристойності.

Чому ми віримо в бога? Частина 1

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Що спільного між богом та Бівисом і Батгедом?

24 березня 2008 р.

Оригінал англійською

Запитання: Чому ми віримо в бога?

Бо ми Бівис і Батгед.

Усім доброї ночі! Щасливо дістатися додому й не забудьте залишити чайові офіціантці.

Не сумнівайтеся: одне з другим тримається купи…

Зв’язок між вірою в бога та Бівисом і Батгедом ґрунтується на винятково дотепній теорії нейтралізації помилок, запропонованій двома новими зірками на обрії еволюційної психології, Марті Гезлтон з Лос-Анджелеського університету штату Каліфорнія й Деніелом Нетлом з Ньюкаслського університету. На мою думку, теорія нейтралізації помилок — найбільше теоретичне досягнення в галузі еволюційної психології за останні роки.

Уявіть типову сцену з мульсеріалу, точніше, той рідкий випадок, коли Бівис і Батгед не сидять на канапі й не дивляться відео  (я не дивлюся «Ем-ті-ві» з 1994 року, тож можу лише сподіватися, що цей мультфільм ще показують; якщо ні, з таким же успіхом можна було б розповідати про Дядечка Мілті в передачі «Театр зірок Тексако» на початку 50-х). Отож, Бівис і Батгед ідуть вулицею, а назустріч прямує двійко гарних дівчат, убраних, як годиться, в майки й штанці в обтяжку.  Одна повертається до Бівиса й Батгеда, усміхається й каже: «Привіт!»

А що далі? Бівис і Батгед завмирають, їхні розумові функції (які б вони там не були) гальмують, і вони бурмочуть: «Отакої! Вона мене хоче… Їй кортить… Нам дадуть…»

Яке б кумедне не здавалося феєричне непорозуміння Бівиса й Батгеда, експериментально доведено, що подібна реакція поширена серед чоловіків. Експеримент було поставлено так: упродовж кількох хвилин чоловік і жінка ведуть непідготовану розмову. З-за дзеркала, прозорого з іншого боку, за цим спостерігають інші чоловік і жінка, про що учасники розмови не знають. По закінченні розмови всі четверо (учасник, учасниця, спостерігач і спостерігачка) оцінюють, наскільки учасниця була романтично зацікавлена в учасникові. Дані показують, що учасник і спостерігач часто вважають, ніби учасниця була більше зацікавлена романтично в учасникові, ніж сама учасниця й спостерігачка. Чоловік гадає, начебто жінка робить чоловікові аванси, водночас жінка нічого подібного не думає.

Незалежно від вашої статі, замисліться на хвильку над власним досвідом, і погодьтеся, що так і буває. Чоловік і жінка ведуть приязну розмову. Після розмови чоловік певен, що привабив жінку й, можливо, та бажає з ним переспати; в жінки подібних думок не виникає, бо вона просто поводилася ввічливо й дружньо.  Це — поширений сюжет численних романтичних комедій (присутній практично в кожній серії «Третій — не зайвий»… чи це вже надто старосвітське?). Чому так?

Теорія нейтралізації помилок Гезлтон і Нетла дає дуже переконливе тлумачення. Теорія починається зі спостереження, що прийняття рішення в умовах невизначеності часто призводить до помилкових висновків. Але деякі помилки мають цінніші від інших наслідки. Еволюція має сприяти системі висновків, яка мінімізує не сумарну кількість, а сумарні збитки помилок.

		Дійсність:  «Я її цікавлю?»
		Так	Ні
Висновок: «Я її цікавлю?»	Так	Правильний висновок	Фальшивий позитивний (помилка типу 1) Наслідок: дала ляпаса, взяла на кпини, відмовила
	Ні	Фальшивий негативний (помилка типу 1) Наслідок: впустив можливість сексу	Правильний висновок

 
У прикладі з таблиці чоловік за браку повної інформації мусить визначити, чи має до нього жінка романтичну зацікавленість. Якщо він робить висновок, що так, і насправді це так, а також якщо він робить висновок, що ні, і вона насправді не зацікавлена, це правильні висновки. У двох інших випадках висновки неправильні. Якщо він зробив висновок, що вона зацікавлена, а насправді це не так, це фальшивий позитивний висновок (у статистиці зветься помилкою типу 1). Якщо ж він зробив висновок, що вона не зацікавлена, а насправді вона таки зацікавлена, це фальшивий негативний висновок (у статистиці зветься помилкою типу 2). Які наслідки фальшивого позитивного й фальшивого негативного висновків?

Якщо він зробив помилковий висновок, начебто жінка ним цікавиться, хоч насправді це не так, він починає залицятися, вона ж йому відмовляє, бере на кпини, а можливо, й дає ляпаса. Якщо ж він помилково виснував, що для жінки не цікавий, хоч насправді цікавий, він упускає можливість сексу й, можливо, розмноження. Діставати відмови й кепкування дуже неприємно (повірте досвіду), але це пусте порівняно з упущеною реальною можливістю сексу. Отож, провадять Гезлтон і Нетл, у ході еволюції в чоловіків виникла здатність робити перебільшені висновки щодо романтичної й сексуальної зацікавленості жінок, так що вони роблять чимало помилок типу фальшивих позитивних (внаслідок чого дістають по пиці), але жодного разу не впускають найменшої можливості сексу.

Інженери звуть це «принцип давача диму». Подібно до еволюції, інженери конструюють давачі диму так, щоб звести до мінімуму не сумарну кількість, а сумарні збитки помилок. Наслідок фальшивої позитивної помилки давача диму — о третій годині ночі реве сирена, всі прокинулися, а пожежі немає. Наслідок фальшивої негативної помилки — пожежа, сирена не ввімкнулася, вся родина згоріла. Даремно прокидатися серед ночі неприємно, але то пусте порівняно з загибеллю в вогні. Тож інженери зумисне роблять давачі диму гранично чутливими, щоб вони давали чимало фальшивих позитивних сигналів тривоги, але в жодному разі не мовчали у фальшивому негативному випадку. Гезлтон і Нетл твердять, що еволюція, інженер життя, в подібний спосіб улаштувала систему висновків у чоловіків.

Ось чому чоловіки весь час залицяються до жінок, коли їх не просять. А що ж, на бога, це все має до нашої віри в бога? Поясню в наступному дописі.  Не сумнівайтеся, одне з другим тримається купи.

Чоловічий мозок, жіночий мозок. Частина 2.

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Що таке «гранично чоловічий мозок» і «гранично жіночий мозок»?

21 березня 2008 р.

Оригінал англійською

Ступінь прояву як питомої схильності до систематизації та механіцизму чоловічого мозку, так і питомої схильності до емпатії та менталізму жіночого мозку у контингенті розподілені нормально. Тобто більшість чоловіків і більшість жінок мають характерні для відповідної статі характеристики мозку на рівні, близькому до середнього, проте деякі люди мають дуже високі або дуже низькі характеристики (достеменно як більшість людей мають близький до середнього зріст, проте деякі дуже високі, а деякі — дуже низькі на зріст). Що ж таке «гранично чоловічий мозок»? І що таке «гранично жіночий мозок»?

Саймон Барон-Коен зробив революцію в дослідженнях аутизму та розладів аутичного спектра (наприклад, синдрому Аспергера), коли сформулював гіпотезу, що аутизм — то прояв «гранично чоловічого мозку». Чоловічий мозок схильний до систематизування й механістичного мислення, тому чоловік трактує інших людей, немовби це логічні системи або машини. Якщо в когось ця схильність досягає граничного характеру, людина ставиться до інших, немовби вони — машини без розуму й почуттів. Згідно з Барон-Коеном, це й є сутність аутизму, яку він назвав «розумовою сліпотою». Розумово сліпі (аутисти) не бачать в інших ні розумові, ні емоцій. Власне, вони навіть не знають, що інші мають окремі розуми; аутист схильний вважати, ніби всі решта знають і думають достеменно те, що й він сам. Гіпотеза Барона-Коена про аутизм як гранично чоловічий мозок пояснює, чому переважна більшість аутистів (четверо з п’яти) — чоловіки, й чому жінки відносно рідко страждають на аутизм (хоча, знов-таки, є винятки з цього узагальнення, й трапляються «дівчата з хлопчачим мозком»).

Навіть по тому, як Барон-Коен здогадався, що аутизм — то, в істоті, гранично чоловічий мозок, природа протилежної крайності, гранично жіночого мозку, залишалася загадкою, доки Бернард Креспі й Кристофер Бедкок не здогадалися, як проявляється гранично жіночий мозок.

Жіночий мозок схильний до емпатії й менталістичного мислення; жінки трактують машини й неживі предмети, немовби то були люди. Вони наділяють предмети розумом, думками й почуттями. Згідно з Креспі й Бедкоком, це — суть параноїдної шизофренії.  Хворі на параноїдну шизофренію чують голоси там, де немає людей, приписують розум і мислення тому, де їх немає, наприклад, коли вірять, що інші їх обговорюють або проти них змовляються, коли ті цього не роблять. Хворі на параноїдну шизофренію гіперменталістичні, тобто переоцінюють розум і емоції інших; відповідно, аутисти гіпоменталістичні, тобто недооцінюють розум і емоції інших.

У статті в журналі «Науки про поведінку й мозок» Креспі й Бедкок подають дуже переконливе обґрунтування гіпотези про параноїдну шизофренію як гранично жіночий мозок. Тепер картина набуває довершеного вигляду. Якщо мозок «занадто чоловічий», надто схильний до систематизування, надто механістичний, людина страждає на аутизм. Якщо мозок «занадто жіночий», надто схильний до емпатії, надто менталістичний, людина страждає на параноїдну шизофренію. Якщо гранично чоловічий мозок аутиста «розумово сліпий», можна сказати, що гранично жіночий мозок хворого на параноїдну шизофренію «логічно сліпий».

P.S. Виявилося, що між гіпотезами Барона-Коена та Креспі й Бедкока є відмінність, яку я не вловив, коли писав допис. Барон-Коен припускає, що аутизм — то прояв гранично чоловічого мозку; Креспі й Бедкок пропонують гіпотезу, що аутизм виникає з батьківського мозку (під орудою генів батька), а параноїдна шизофренія — з материнського мозку (під орудою генів матері). Зацікавлених читачів відсилаю по деталі до статті в журналі «Behavioral and Brain Sciences» (Науки про поведінку й мозок).

Чоловічий мозок, жіночий мозок. Частина 1

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Що таке «чоловічий мозок»? Що таке «жіночий мозок»? 

17 березня 2008 р.

Оригінал англійською 

Дослідники в галузі еволюційної психології та суміжних сферах виявили типові способи, в які діють мізки чоловіків і мізки жінок. Мало хто зробив настільки значний внесок у відкриття «чоловічого мозку» й «жіночого мозку», як Саймон Барон-Коен з Кембріджского університету, Бернард Креспі з Університету ім. Саймона Фрейзера та мій шанований колега з ЛШЕ Кристофер Бедкок. Так що ж таке «чоловічий мозок»? Що таке «жіночий мозок»?

Чоловічий мозок більше схильний систематизувати (це термін Барона-Коена), йому притаманне механістичне мислення (а це термін Креспі й Бедкока). «Систематизування» спонукає до аналізу, дослідження, побудови системи. Систематизатор інтуїтивно здогадується, як що діє, або виявляє фундаментальні закони, яким підпорядкована поведінка системи. Це робиться, щоб розуміти й прогнозувати систему або винайти нову.

Натомість жіночий мозок більше схильний емпатизувати (це термін Барона-Коена), йому притаманне менталістичне мислення (а це термін Креспі й Бедкока). Емпатія спонукає до виявлення емоцій і думок інших і реагування на них належною емоцією. Емпатія має місце, коли ми відчуваємо належну емоційну реакцію у відповідь на емоції іншої особи. Це робиться, щоб розуміти інших, прогнозувати їхню поведінку й забезпечувати емоційне сполучення та співзвучність із ними.

Різниця між «механіцизмом» і «менталізмом» подібна до різниці між «систематизацією» й «емпатією». Якщо коротко, механіцизм — це коли хтось знається на речах (посполита фізика), менталізм — це коли хтось знається на людях (посполита психологія).

З будь-якого емпіричного узагальнення є багато окремих винятків, які, проте, не підважують узагальнення. Наприклад, багато жінок вищі на зріст від середнього чоловіка, багато чоловіків нижчі на зріст від середньої жінки. Проте на справедливість узагальнення «чоловіки в середньому вищі на зріст від жінок» це не впливає. Аналогічно, не всі чоловіки мають істотно чоловічі мізки, не всі жінки мають істотно жіночі мbprs, проте в середньому між чоловіками й жінками є різниця, тобто чоловіки з великою ймовірністю мають чоловічі мізки, жінки — жіночі.

Статеві відмінності сформувалися в процесі еволюції людини, оскільки селекційний тиск на чоловіків і жінок часто-густо був різний. Чоловіки мусили набути механістичних навичок і здатності до систематизування, позаяк це було необхідно, щоб винаходити й виготовляти знаряддя праці й зброю. Водночас, низька здатність до емпатії допомагала чоловікам переносити самотність під час тривалих вилазок на полювання й вистежування, чинити акти міжособового насильства й агресії, необхідні в конкуренції самців (якщо маєш до людей сильні почуття, їх дуже важко вбивати). Аналогічно, жінки мусили набути менталістичних навичок і здатності до емпатії, оскільки це в різних аспектах допомагало в материнстві, наприклад, передбачати й розуміти потреби немовлят, або заводити друзів і прибічників у новому середовищі, де стародавні жінки опинялися після одруження  (у стародавньому середовищі жінки по досягненні статевої зрілості покидали групу, де народилися, й одружувалися з чоловіками з сусідньої групи; така практика була необхідна, щоб запобігти інбридингу).

Найліпше сформулював це Вільям Гамільтон, біолог-еволюціоніст з Оксфорду, широко визнаний «найкращим дарвіністом після Дарвіна»: «Люди, на мою думку, поділяються на дві великі категорії, точніше, все людство розподіляється між двома крайностями. Одні — то люди людей, інші — люди речей». Останні роботи Барона-Коена, Креспі й Бедкока свідчать, що здебільшого люди людей — це жінки, а люди речей — чоловіки.

Кращі механістичні навички й здатність до систематизації в чоловіків — головна причина того, що вони краще за жінок знаються на математиці, фізиці й технічних науках, позаяк у всіх цих галузях працюють з різними раціональними «системами», підпорядкованими правилам. Кращі менталістичні навички й здатність до емпатії в жінок — головна причина того, що вони краще за чоловіків знаються на мовах і розбираються в людській природі. Жінки ведуть перед у приматології, де потрібно розуміти й читати думки істот, з якими неможливо спілкуватися за допомогою мови, достеменно як під час материнства — з немовлятами.

Проте ці адаптивні статеві відмінності часом обертаються проти носіїв і проявляються в кумедні способи. Наприклад, схильність чоловіків до систематизування й механістичного мислення призводить до того, що вони часто намагаються «прорахувати» стосунки з подругами, ніби ті — логічні системи або карбюратори. Вони не розуміють, що в стосунках беруть участь інші людські істоти, наділені емоціями й почуттями, не завжди раціональні й логічні, тож і трактують інших людей, немовби ті були машинами. Аналогічно, жінки часто говорять до автомобілів і копіювальних апаратів, немовби ті мали розум і почуття. Вони не розуміють, що з автомобілями й копіювальними апаратами спілкуватися не можна, бо ті не мають ні почуттів, ні емоцій; зарівно як і «думок», які можна було б читати.

Втім, ці статеві відмінності адаптивні. Чоловіки й жінки різні, бо їхні мізки функціонують у різні способи, в результаті, вони мають різні сильні й слабі сторони. А що трапиться, якщо в когось мозок надто сильно зсунутий в один чи інший бік? Що як хтось має «гранично чоловічий мозок» або «гранично жіночий мозок»? Про це — наступний допис.