Усі чоловіки — як не Бівис, то Батгед

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

 

Усі чоловіки — як не Бівис, то Батгед

30 березня 2008 р.

Оригінал англійською

У попередньому дописі я на прикладі Бівиса й Батгеда показав, як чоловіки завжди доходять перебільшених висновків про сексуальну зацікавленість до них жінок. Ну гаразд, — мабуть, подумав хтось, — Бівис і Батгед — то просто двійко мультяшних клоунів, а справжні хлопці й чоловіки так не поводяться. Ба ні, я маю доказ — справу аж із самого Федерального суду.

У січні 1998 р. мережа супермаркетів «Сейфвей» у США (не пов’язана з британською мережею під тією ж назвою й зі схожим логотипом, яку нещодавно поглинув конкурент, мережа «Морисонз») почала впроваджувати щось, для чого там вигадали назву «політика поліпшеного обслуговування покупців». Вимагалося, щоб усі працівники «Сейфвея» дивилися покупцям у вічі й посміхалися. Якщо покупець розплачувався чеком чи кредиткою, касири мали швиденько прочитати прізвище й подякувати відповідно: «Дякую, пане такий-то, що завітали до «Сейфвею», з посмішкою дивлячись в очі.

Трошки про особисте: влітку 1998 року я саме жив у Пало-Альто, що в штаті Каліфорнії, бо навчався на літніх курсах у Центрі сучасних досліджень у галузі науки про поведінку при Стенфордському університеті, й учащав за продуктами саме до місцевого «Сейфвею». Мене дуже розважало, коли щоразу, як я розраховувався, касирка з півхвилини втуплювалася в мою картку, після чого мурмотіла: «Дякую, пане… е-е… пане Ка… Кана… е-е.. пане Канадзанія, що завітали до «Сейфвею». Я, звісно, й гадки не мав, що такого вимагала свіжовпроваджена політика фірми.

Підозрюю, що винахідником «політики поліпшеного обслуговування покупців» був якийсь фахівець із управлінського консультування з дипломом магістра ділового адміністрування однієї з найкращих вищих шкіл бізнесу. У мікроекономічній моделі окремої та унітарної дієвої особи, що переважає в школах бізнесу, не робиться різниці між чоловіками й жінками. В точній відповідності до цієї моделі, й політика «Сейфвею» не робила різниці між статями. Політика не передбачала, що існують жінки й чоловіки, — лише співробітники й покупці. Вимагалося, щоб як співробітники, так і співробітниці вітали як покупців, так і покупниць в однаковий «дружній» спосіб.

Невдовзі виявилося, що політика діяла дуже добре в трьох чвертях випадків: між співробітником і покупцем, співробітником і покупницею, нарешті, співробітницею та й покупницею. Між співробітницею й покупцем ставалося, не так, як гадалося. Коли співробітниця задивлялася йому в очі, посміхалася й дякувала, звертаючись на ім’я, покупець «природно» припускав, що їх сподобався, й починав залицятися й уганятися за нею на роботі й по роботі. Тобто численні покупці оберталися на Бівиса чи Батгеда. Закінчилося це тим, що п’ять співробітниць подали на «Сейфвей» у Федеральний суд за звинуваченням у статевій дискримінації і з вимогою припинити цю політику; що мережа супермаркетів і зробила після позасудового врегулювання справи.

Цей провал був для «Сейфвею» ганебним і збитковим. Його можна було б уникнути, якби консультант, що вигадав «політику поліпшеного обслуговування покупців» бодай щось знав про еволюційну психологію взагалі й теорію нейтралізації помилок Гезлтон і Нетла, зокрема (заради справедливості завважу, що 1998 року цю теорію ще не створили). Будь-який психолог-еволюціоніст передбачив би крах нової політики обслуговування покупців у «Сейфвеї», бо всі чоловіки в істоті своїй — то Бівис і Батгед. Настільки сліпі бувають лише економісти.

Передбачаючи запитання читачів, я відповім: ні, я не вганявся за касиркою з «Сейфвею» в Пало-Альто. Чи ж я міг уявити, ніби вона в мене закохалася, як вона навіть прізвище моє запам’ятати була не здатна!