Усі утертості правдиві, крім… Частина 4. «Не суди кавун по кірці…»

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Чи справді кавун не можна судити по кірці?

04 травня 2008 р.

Оригінал англійською

І Том Генкс, і Рей Ліота — вродливі білі голівудські актори, майже однолітки. Та можу побитися об заклад, що вони жодного разу за всю кар’єру не конкурували на кінопробах за роль  (уявіть Рея Ліоту, який сидить на лавці в парку й мурмоче: «Мені на ймення Форест Ґамп. Люди звуть мене Форест Ґамп»). Чому це так? Чому актори отримують ролі за типажами?

Том Генкс зазвичай грає добрих людей, а Рей Ліота — поганих. Тому що Том Генкс — типаж позитивний, а Рей Ліота — негативний. Якщо показати знімки цих двох папуасам з Нової Гвінеї, які взагалі не переглянули жодного фільму в житті, а ще менше — з Генксом чи Ліотою в головних ролях, вони, ймовірно, скажуть, хто добряк, а хто поганець. Це змушує запідозрити, що третя утертість, вона ж «народна мудрість», про зовнішність — «не суди кавун по кірці», що означає, ніби з зовнішності людини не слід робити висновків про її вдачу, — може бути й неправдива.

Підозра певною мірою підтверджена експериментально. Коли люди розглядають світлини інших людей, одні з яких зрадники, а інші — поплічники, виявляється деяка тенденція запам’ятовувати обличчя перших краще за обличчя останніх, навіть коли піддослідні не знають, хто поплічник, а хто — зрадник. Схоже, люди також здатні відрізнити по фото порядних від шахраїв.

Якщо подумати, таке можна обґрунтувати еволюцією. Для предків (та й для нас) важливо бути напоготові до обману, бо в одуреного менше ймовірність виживання й репродуктивного успіху. У результаті в людському мозку еволюція розвинула численні психологічні механізми захисту від обману в суспільних та приватних стосунках. Здатність відрізнити потенційних зрадників (поганців) від потенційних поплічників (добряків) за зовнішністю стала б у великій пригоді нашим предкам (і нам) в обороні проти можливого крутійства.

Звісно, природа еволюційної «гонитви озброєнь» така, що відбір виведе зрадників та крутіїв, шахрайська вдача яких не очевидна, тобто зовні порядних і надійних, щоб інші не могли одразу розпізнати в них поганців. Так що докази проти третьої утертості — «не суди кавун по кірці» — поки що не такі переконливі, як проти перших двох — «кожний молодець на свій взірець» та «не дивись на вроду, дивись на природу». Щоб упевнитися, чи ця третя утертість таки фальшива, потрібні ще дослідження.

Єдиний випадок, в якому солідні докази вже є, — коли судження ґрунтується на фізичній привабливості. Величезна кількість досліджень показали, що люди вважають, ніби вродливі наділені всіма різновидами позитивних якостей, від розуму до обізнаності, від доброї вдачі до суспільно корисних навичок. Це відбилося в народній мудрості «хто вродливий, той і добротливий». Є докази, що це спостереження здебільшого правдиве. Наприклад, вродливі люди зазвичай істотно розумніші за потворних. Немає в світі справедливості! А ви що, не знали?