Парадокс полігамії. Частина 1. Чому більшість американців полігамні

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Чому більшість американців полігамні

17 лютого 2008 р. 

Оригінал англійською

Серіал «Ейч-бі-о» про суд над Вореном Джефсом, провідником секти мормонів, «Велике кохання» не лише пройшов з великим успіхом, а й привернув увагу громадськості й надав численні приводи до обговорення «в курилці». Привабливість «Великого кохання» та збудження навколо суду над Джефом зумовлені тим, що мешканці США переважно мають полігінний шлюб за щось екзотичне, незвичайне, химерне, ба навіть аморальне.  Проте нічого екзотичного полігінія в собі немає; багато — ба навіть більшість — американців уже перебувають в полігінних шлюбах.

Почнемо з чіткого визначення. Полігінія — науковий термін, що означає шлюб одного чоловіка з більш ніж однією жінкою. Термін полігамія охоплює як полігінію, так і поліандрію — шлюб однієї жінки більш ніж з одним чоловіком. Термін «полігамія» часто вживають як синонім полігінії, бо поліандричних суспільств у світі вкрай мало.

Паралельна полігінія, на кшталт показаної у «Великому коханні» й практикованої Джефом, в усіх 50 штатах заборонена законом. Проте численні громадяни США (та інших країн) практикують послідовну полігінію, тобто низку шлюбів, розлучень і повторних шлюбів. Усі практичні наслідки послідовної полігінії достеменно такі самі, як полігінії паралельної.

Коли хтось, як Біл Генриксон, вигаданий полігініст із «Великого кохання», має три дружини одночасно, найпростіший розрахунок, за умови співвідношення статей приблизно 50:50, показує, що він позбавляє перспектив залишити потомство двох інших чоловіків. Двоє чоловіків не матимуть ні дітей, ні дружин, позаяк Генриксон має трьох. Коли Дональд Трамп має три дружини одну по одній, він теж позбавляє перспектив залишити потомство двох інших чоловіків, позаяк коли він розлучався з черговою дружиною, та вже не була в репродуктивному віці. Ймовірність повторного шлюбу після розлучення найбільше корелює зі статтю: чоловіки здебільшого одружуються знову, жінки здебільшого ні. Ні Айвена Трамп, ані Марла Мейплз не одружилися по розлученні з Трампом (Айвена була одружена до Трампа, але недовго й дітей не мала).

Позашлюбні зв’язки — ще один варіант полігінного парування, й одружені чоловіки з більшою ймовірністю вступають у них, ніж одружені жінки. Коли моногамно одружений чоловік має двох неодружених коханок чи подружок, наслідки, по суті, однакові: він позбавляє двох інших чоловіків перспективи залишити потомство. Тож будь-який чоловік, що розлучився й одружився знов, будь-яка жінка, що одружилася з розведеним, будь-який одружений, хто мав тривалі зв’язки, а також будь-яка жінка, яка мала зв’язки з одруженим, — усі вони практикують полігінію на тому ж рівні й з тими ж наслідками, що паралельна полігінія Генриксона й Джефса.

Паралельна чи послідовна, полігінія повсюдна, позаяк людина полігінна від природи. Науковці одностайні: антропологічні та археологічні дані переконливо доводять, що впродовж усієї історії еволюції людина була помірковано полігінічна  (прошу не забувати про поширену помилку — з наукових фактів робити моральні висновки;  «від природи» не значить ні «добре», ані «бажано»;  зарівно як і «неминуче»). Люди не такою мірою полігінні, як горили, де домінантні самці тримають гарем із кількох самиць, але й не суворо моногамні, як гібони, де самець і самиця паруються на все життя.

У наступному дописі я розгляну питання про те, хто має зиск від полігінності суспільства — жінки чи чоловіки. Відповідь, можливо, буде не та, яку ви передбачали.