Парадокс полігамії. Частина 2. Чому більшість жінок виграють від полігамії, а більшість чоловіків — від моногамії

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Чи воліли б ви бути третьою дружиною Мета Деймона?

21 лютого 2008 р.

 

Оригінал англійською 

Усупереч поширеному переконанню, більшість жінок виграють від полігінності суспільства, а більшість чоловіків — від моногамності. Річ у тому, що полігінне суспільство дозволяє жінкам спільно користуватися чоловіком, що заслуговує на увагу й посідає високе становище. Джордж Бернад Шоу (один із засновників Лондонської школи економічних і політичних наук, де я викладаю), сформулював це найкраще: «Материнський інстинкт спонукає жінку надавати перевагу десятій частці першокласного чоловіка над монопольним володінням третьокласним».

А ще можна згадати актора Біла Мейгера, який запитав учасниць телешоу «Неполіткоректно» 7 січня 1998 року: «Що б ви вибрали: бути другою чи третьою дружиною Мела Ґібсона чи єдиною дружиною Віларда Скота?» — на що Сьюзен Карпентер Макмілан, консервативна активістка й коментаторка, відповіла: «Якби то був Мел Ґібсон, я б не зважала, перша я, друга, чи третя». Звісно, в ті часи Мел Ґібсон був вельми жаданий. Зараз можете замість Мела Ґібсона підставити Мета Деймона. Популярність акторів за десять років змінюється, засади — ні.

Більшість чоловіків, навпаки, має зиск з моногамності в суспільстві. Якщо співвідношення статей 50:50, моногамне суспільство майже гарантує дружину кожному чоловікові, навіть третьосортному. За полігінії деякі третьокласні чоловіки можуть і зовсім не знайти дружини, а якщо поталанить знайти, дружина та буде не настільки жадана, як була б за моногамії, позаяк за полігінії більше жаданих жінок стали б другими, третіми чи десятими дружинами більш жаданих чоловіків.

Виняток — високожадані жінки, що виграють від моногамності суспільства, та високо­жадані чоловіки, що виграють від полігінності. Високожадана жінка може одружитися з високожаданим чоловіком за будь-яких обставин, проте за полігінії їй доведеться ділитися своїм високожаданим чоловіком із іншими жінками, а за моногамії вона його монополізує. Високожаданий чоловік за полігінії може обзавестися кількома дружинами, а от за моногамії мусить обмежитися однією (хоч і високожаданою).

Статистичний розподіл зазвичай нормальний (крива Ґауса), так що в крайніх зонах з обох боків опиняється досить мало людей; наприклад, більшість людей не велетні й не карлики, а більш-менш середнього зросту. Так само, більшість людей ні гранично жадані, ні гранично відразні. З цього випливає, що більшість чоловіків виграють від моногамії, а більшість жінок — від полігінії.

Коли чоловіки уявляють, як могло б житися в полігінному суспільстві, кожен домислює, начебто мав би кількох дружин. Їм невтямки, що ймовірніше в полігінному суспільстві вони не мали б жодної. Полігінний шлюб у полігінному суспільстві завжди доступний меншості чоловіків. Якби 50 % чоловіків мали по дві дружини, решта 50 % не мали б жодної. Якби 25% чоловіків мали по чотири дружини, решта, яка не має жодної, була б уже 75%. Коли жінки уявляють, як могло б житися в полігінному суспільстві, кожна домислює, начебто навіть теперішнім нікчемою довелося б ділитися з іншими дружинами. Їм невтямки, що ділитися, можливо, довелося б Метом Деймоном чи Білом Ґейцем.

Крізь призму еволюційної психології й біології щось може набути цілковито іншого вигляду, ніж на око. Дещо позірно химерне й аморальне, на кшталт полігінії, стає цілком природним і звичаєвим. Під відповідним кутом зору бачиться й те, що в полігінних суспільствах зиск мають таки не чоловіки, а жінки.