Чому Шон Конері й Кетрін Зета-Джонс — добре, а Лорен Бекол і Бред Піт — погано?

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Чому в кіно герой завжди старший від героїні

1 червня 2008 р.

Оригінал англійською

Коли 1999 р. вийшов фільм «Пастка», феміністки зняли страшний рейвах через велику різницю у віці двох головних героїв, які мали романтичні стосунки. Шон Конері мав 69 років; Кетрін Зета-Джонс мала 30. Проте «Пастка» — аж ніяк не єдиний фільм, через який скаженіли феміністки. У стрічці 1993 року «На лінії вогню» Клінт Іствуд має 63 роки, а Рене Руссо — 39. Феміністки звинувачують авторів картин у тому, що вони підкріплюють культурну норму, згідно з якою жінка мусить бути молода, щоб її бажали, чоловік же може бути куди старший, проте залишатися привабливим для жінок.

Проте, на недогоду феміністкам, стереотип «старший чоловік — молодша жінка» в романтичних історіях популярний не лише в кінофільмах, що апелюють у першу чергу до чоловіків. Він діє і в «фільмах про любофф», розрахованих головним чином на жіночу аудиторію. Наприклад, у фільмі 1998 року «Шість днів, сім ночей» Гарисон Форд має 56 років, Ен Хейш — 29. У «Заклиначі» того ж року Роберту Редфорду 61, а Кристин Скот Томас — 38 років. У касовій стрічці 1997 року «Краще не буває» Джек Ніколсон має 60 років, а Гелен Гант — 34. Ця картина була номінована на премію Кіноакадемії США за кращий фільм; і Ніколсон, і Гант дістали «Оскарів» за провідні ролі. Стереотип «старший чоловік — молодша жінка» виник не зараз і не в Голівуді.  У класичній «Шараді» Ґері Ґрант має 59 років, а Одрі Гепберн, що активно залицяється до нього, — 34. У «Великому сні» 1946 року Гамфрі Боґартові 47, а Лорен Бекол — 22 роки. Як відомо, в реальному житті Боґарт і Бекол були одружені.

За знаменним винятком «Випускника», схоже, що в кіношних парах чоловік завжди старший за жінку, часом на кількадесят років. Чому це так? Чому і чоловіки, й жінки в кожному поколінні бажають і чекають, щоб головний герой у фільмі був аж так старший за головну героїню? Традиційне суспільствознавство пояснює це культурними нормами й соціалізацією. Наша «культура» впроваджує нічим не обґрунтовані стандарти бажаності, до яких стосовно жінок — але не чоловіків — належить молодість. Люди в нашій «культурі» відповідно «соціалізовані», тож і сподіваються, що жінки в фільмах будуть не старі, а молоді; при цьому чоловіки, на яких ці необґрунтовані стандарти не поширюються, можуть бути старими, однак залишатися звабливими.

Як пояснюється в розділі 3 нашої книги «Чому красуні мають більше дочок» (Барбі: зроблено «Матель», спроектовано еволюцією), за кожним аспектом ідеальної жіночої вроди, включаючи молодість, стоїть логіка еволюції. Необґрунтованих стандартів краси не буває. Коли йдеться конкретно про кінематограф, є два докази, що спростовують погляд традиційного суспільствознавства.

По-перше, попри те, що голівудські фільми виробляють у США, експортують їх по всьому світі. Стрічки, що дають великі збори в США, майже завжди користуються комерційним успіхом і в інших країнах, де їх показують. У репресивних державах на кшталт Китаю чи арабських країн голівудські картини піддають цензурі й видаляють кадри відверто сексуального характеру та інші заборонені моменти, наприклад, щодо гомосексуалізму. Проте мені не відомий жодний випадок, коли режими цих країн забороняли фільми чи змушували вирізати сцени через велику вікову різницю головних героїв і героїнь. Схоже, засновок про велику різницю у віці цілковито схвалюється в усьому світі.

По-друге, хоч Голівуд, тобто США, виробляє левову частку продукції світового кінематографа, в усіх культурах продукують літературні твори, що часто беруть за основу для кінофільмів. І схоже, що в усіх культурах та в усі часи, принаймні, історичні, літературні теми й сюжети істотно подібні. Я не вивчав дані про кінематограф решти країн, проте без зайвих сумнівів передбачаю, що тамтешні фільми, наприклад, фільми індійського «Болівуду», яких стає дедалі більше, значною мірою ґрунтуються на романтичних сценаріях, де чоловік значно старший за жінку, й лише в дуже нечисленних кінокартинах (як, власне, й романи), які виходять будь-де в світі, романтичні герої мають протилежне вікове співвідношення.

Коли гіпотезу про культурну соціалізацію спростовано, постає питання: звідки ж така популярність романтичних пар, де чоловік значно старший від жінки? З точки зору психолога-еволюціоніста це прямий наслідок і відображення природи чоловіка й жінки, яка склалася в ході еволюції. Дані з різних спільнот показують, що в усіх культурах чоловіки надають перевагу як статевим партнерам молодшим за себе жінкам, тоді як жінки надають  перевагу старшим за себе чоловікам. Чоловіки вибирають молодих жінок, бо ті мають більшу за старших жінок репродуктивну цінність і плодючість, а жінки вибирають старших чоловіків, бо в усіх людських спільнотах ті мають більше ресурсів і вищий статус, ніж молоді.

Що старший чоловік, то більша вікова різниця між ним і жінкою, яку він бажає мати за статевого партнера. Чоловіки після 20 бажають жінок, приблизно на п’ять років молодших за себе; чоловіки після 50 — молодших приблизно на 15 років. Чудову ілюстрацію принципу «виняток підтверджує правило» становить єдина вікова категорія чоловіків, які надають перевагу старшим за себе жінкам: це підлітки. Бо для них більш плодючі не молодші, а старші за них самих жінки. Інакше кажучи, незалежно від власного віку, чоловіки завжди надають перевагу як статевим партнерам жінкам, що розміняли третій десяток, тобто знаходяться на піку плодючості. У жінок цього стереотипу немає: незалежно від власного віку, жінки віддають перевагу чоловікам приблизно на 10 років старшим од себе. Позаяк виробники фільмів та автори сценаріїв заробляють гроші, продукуючи історії, що до вподоби глядачам і читачам, зрозуміло, що їхня продукція відображає зумовлені еволюцією бажання цільової аудиторії.

Цікаво принагідно зазначити, що за сценарієм «Випускника» Бенджамін значно молодший за пані Робінсон, матір його подруги Ілейн; насправді ж акторка Ен Бенкрофт лише на шість років старша за Дастина Гофмана. Схоже, ми передбачаємо в кінокартині жінку, настільки молодшу за чоловіка, що коли бачимо героїню, насправді старшу за героя всього на шість років, уже маємо її за «застару» для нього. Варто також зазначити, що наприкінці картини Бенджамін (якого у «Випускнику» грає Дастин Гофман) залишається з Ілейн, а не з її матір’ю. Фахівцеві з еволюційної психології очевидно, що так і буде, з самого початку, а решту (хто ще не переглянув цей фільм) прошу вибачити, що розголосив сюжет!