Капіталізм — це ніби полігінія

Сатосі Канадзава

Науковець-фундаменталіст

Що спільного між капіталізмом і полігінією?

18 травня 2008 р.

Оригінал англійською

Я пишу це в номері готелю «Палац» у столиці Хорватії Загребі. Колись Хорватія була однією з шести республік у складі Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. З кінця Другої світової війни й до 1980-х у Югославії успішно розвивалася соціалістична економіка під проводом зичливого й любого народові диктатора Йосипа Броз Тіто (1892–1980), чий день народження й досі широко відзначають 25 травня. По смерті Тіто Югославія розпалася на республіки-засновниці, й Хорватія, як і решта цих республік, вирішила стати на шлях капіталізму й демократії. Досвід показав, що в Хорватії, як і в інших колишніх соціалістичних країнах, що останнім часом навернулися до капіталізму (наприклад, Росії та колишніх радянських республіках),  більшість населення після переходу до капіталізму стала жити гірше, люди тужать за «добрими старими часами» соціалізму. Чому це так? Чому по переході до капіталізму люди часто-густо розчаровані?

Моя приятелька, професор Загребського університету Мері Тадінач, що запросила мене сюди, зробила вельми влучне спостереження:  капіталізм — це ніби полігінія. Як я писав раніше, коли чоловіки уявляють, на що схоже життя в полігінному суспільстві, їм видається, ніби вони матимуть по кілька дружин — замість однієї в суспільстві моногамному. Тобто, ніби в полігінному суспільстві їм буде краще, ніж у моногамному. От тільки їм невтямки, що в полігінному суспільстві вони, ймовірніше, залишаться без жодної дружини. Насправді чоловікам краще таки в моногамному суспільстві.

Так само, коли чоловіки (у цьому разі — й жінки) мають нудний і безпросвітний триб життя в соціалістичному суспільстві, працюючи на заводі чи в конторі, та уявляють, на що схоже життя в суспільстві капіталістичному, їм видається, ніби вони будуть чимось на кшталт Біла Ґейца, Ричарда Брансона чи Опри Вінфрі, яких у соціалістичній економіці немає (й не буває). Буцімто в капіталістичній економіці вони стали б мільйонерами, ба ні, мільярдерами, тоді як за соціалізму до таких статків аж ніяк не дорости. Тобто вони гадають, ніби в капіталістичному суспільстві їм буде краще, ніж у соціалістичному. Отож, щойно на їхні голоси взагалі починають зважати, голосують за капіталізм. От тільки їм невтямки, що в капіталістичному суспільстві на них, імовірніше, чекають злидні, нечувані в суспільстві соціалістичному.

І капіталізм, і полігінія призводять до більшої нерівномірності розподілу результатів, ба навіть середній показник може зменшитися (й часто-густо таки зменшується). Середня кількість дітей на одного чоловіка за полігінії й моногамії однакова (за математичним означенням), а от частка чоловіків, які мають дітей, за моногамії значно вища, ніж за полігінії. У моногамному суспільстві більше чоловіків досягають репродуктивного успіху, ніж у полігінному. Соціалізм та моногамія призводять до різкого зменшення нерівномірності розподілу бажаних результатів.

Капіталізм та полігінія — системи, призначені для винагородження переможників і покарання нікчем; соціалізм та моногамія — системи, призначені для винагородження нікчем і покарання переможників. Переможникам, хай то буде Біл Гейц чи Мулай Ісмаїл Кровожерний, ведеться куди краще в системах першого типу; в соціалістичному господарстві найкраще, на що може сподіватися Біл Гейц, не надто перевищує досягнення пересічного робітника. Важка й зимна правда, яку ми (в тому числі, мешканці колишніх соціалістичних країн) часто не помічаємо, полягає в тому, що переважна більшість людей — нікчеми за означенням, тож їм куди краще ведеться в системах другого типу.